За межами мовної гри. (Про салонних та торпідних дебілів).
Мене завжди цікавила «мовна гра» – розвиток мислення і мови, адекватність мовного вираження мислення та зміни значення слова в залежності від контексту та конкретної ситуації.
Що таке мовна гра? За Людвігом Вітгенштейном – це стан, в якому народжуються дефініції. Тобто це ситуація до якої ми належимо всі разом. Де діалог, розмова, обговорення пов’язані між собою спільним контекстом, колективною смисловою єдністю.
Наприклад, на вечірці де зібралася компанія спільна розмова всіх є прив’язаною до відповідної ситуації. Ми, коли ж попадаємо на таку вечірку зі сторони, перший час знаходимося поза мовною грою – розуміємо про що йде мова, але не розуміємо сенсу. І аж потім, «вписавшись» в спільний контекст стаємо часткою компанії.
А є ті, хто постійно знаходяться поза межами мовної гри – вони розуміють мову, здатні до раціональної діяльності, але що їм недоступно – навколишнє семантичне, смислове поле.
Вони розглядають формальну конструкцію логіки, рухаються за логікою, але не співвідносять її з життєвою ситуацією, ігнорують зв’язки між явищами.
Тобто здатні до розвитку раціональних якостей, але головним бар’єром для них є нездатність розуміти смисли.
Вони активно беруть участь в суспільних та політичних процесах на різних рівнях (доводилося зустрічати їх і серед міністрів, і серед викладачів, і серед бізнесменів), повністю ігноруючи в своїх схемах як смислове поле, так і зв’язок між явищами.
Ця особлива форма мислення, яка рухається за зовнішнім, ігноруючи внутрішнє та не може узагальнити конкретне в медицині має назву – дебільність.
Це в епоху модерну, за визначенням Дельоза, антропологічним «нормативом» суспільства була шизофренія, сьогодні – дебілізм, основою якого є у зовнішньому – відсутність будь-яких смислів та у внутрішньому – докорів сумління.
Сьогодні термін «дебільність» не використовується в Міжнародному класифікаторі хвороб, але ось як подають симптоми дебілізму радянські підручники з психіатрії:
О. В. Кербиков, М. В. Коркина, Р. А. Наджаров, А. В. Снежневский. Психиатрия. — 2 изд.. — М.: Медицина,
Н. М. Жариков, Л. Г. Урсова, Д. Ф. Хритинин. Психиатрия: Учебник. — М.: Медицина.
«У дебілів переважає конкретно-описовий тип мислення, переважання конкретних асоціацій в той час як здатність до абстрагування майже відсутня. Проте вони можуть формувати найпростіші узагальнення. Для них становить труднощі охоплення ситуації цілком, і зазвичай вони вловлюють тільки зовнішню сторону подій. Складно сприймають логічні зв’язки між предметами, поняття «простір», «час» та ін.
Вони також часто легко переймають чужі погляди і згодом стійко їх дотримуються, при цьому спостерігається недолік в своїх судженнях. Їм властиво запам’ятовування різні терміни та вирази, які вони потім постійно та шаблонно вживають. Тому дехто з них схильний повчати інших людей і часто міркують про те, чого самі не розуміють (так звані «салонні дебіли»).
Часто зустрічаються порушення граматичної будови мови.
Може бути досить великий словниковий запас, але мова при цьому все бідна та одноманітна. Зазвичай не можуть переказати прочитане чи почуте.
Всі інтереси, тих хто страждає на дебільність, переважно сконцентровані на задоволенні інстинктів (харчового та статевого), а також на свою зовнішність.
У звичній обстановці дебіли адекватні і самостійні. Вони можуть жити самостійно, але частіше за все їм потрібно керівництво та підтримка.
Характер їх може бути добродушно-ласкавим і привітним, або агресивним зі злостивістю, впертістю і недовірливістю до тих, хто їх оточує. Але у них недостатньо розвинена здатність до придушення пристрастей і самовладання.
Здатні потрапляти під вплив інших людей, так як мають підвищену сугестивність Через цю особливість вони можуть бути використані як знаряддя в злочинних цілях.
Лікування дебільності проводиться комплексним шляхом і складається з коригуючої терапії, для зниження проявів вищезазначених симптомів та адаптації в суспільстві».
Сергій Чаплигін
